Зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України

25 січня 2026 р.

Відповідно до п.2. Ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Трактування положень наведеної норми з моменту впровадження в Україні воєнного стану відбувалося в різних спосіб та відображено в судових рішеннях, в тому числі в постановах Верховного Суду.

У постановах від 09 листопада 2022 року у справі No 753/19628/17 та від 25 квітня 2024 року у справі No 852/2а-1/24 (провадження No А/990/24) Верховний Суд прийшов до висновку, що зупинення провадження у справі можливе лише за умов перебування відповідної особи у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій, а довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року No 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», складена відповідно до чинної інструкції, зокрема за формою No 5, та наказ командира військової частини (витяг) не є належними і достатніми доказами, які б свідчили про наявність підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

У справі No 756/3462/20 (постанова від 29 березня 2023 року) Верховний Суд наголосив, що наявність підстави для застосування зазначеної процесуальної норми права може доводитися наказом по особовому складу військової частини. Послався на пункт 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року No 1153/2008.

Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження до припинення перебування особи у складі Збройних Сил України та в інших, утворених відповідно до закону, військових формуваннях у справі No 904/4027/22, Верховний Суд у постанові від 11 березня 2025 року врахував наведені вище правові висновки та водночас взяв до уваги такі обставини: 1) в період перебування особи на військовій службі у військовій частині в суді апеляційної інстанції її інтереси представляв адвокат; 2) клопотання про зупинення апеляційного провадження особа підписала особисто; 3) зміст довідок військової частини щодо початку перебування особи на військовій службі у військовій частині є суперечливим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Зрештою, з метою гарантування правової визначеності під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року у справі No 754/947/22, провадження No 14-74цс25, зазначила, що судам потрібно виходити з такого:

  1. з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
  2. упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
  3. якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Постанова містить позицію Великої Палати Верховного суду, зокрема,щодо:

  1. загальних засад забезпечення оборони України;
  2. введення воєнного стану та функціонування військових формувань
  3. введення воєнного стану та мобілізації
  4. зупинення провадження та права особи на участь у розгляді своєї справи
  5. врахування принципу диспозитивності та застосування збалансованого підходу

Ознайомитися із найновішою позицією Верховного Суду з питань обовʼязку суду зупинити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, можна в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/131941691.