Щодо непоширення позовної давності на вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу

26 лютого 2026 р.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У цивільному законодавстві визначено об'єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги).

Позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України). Тлумачення пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, дає підстави для висновку, що позовна давність не поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред'явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі No 686/21962/15-ц (провадження No 14-16цс18));

Таким чином, на вимоги про стягнення 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу, позовна давність не поширюється. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 лютого 2022 року у справі No 363/3965/15 (провадження No 61-11520св20), від 30 листопада 2022 року у справі No 757/24677/18-ц (провадження No 61-5125св22), від 29 березня 2023 року у справі No 607/955/21 (провадження No 61-10450св22), від 13 вересня 2023 року у справі No 757/11769/22-ц (провадження No 61-8030св23), від 04 вересня 2024 року у справі No 718/2832/23 (провадження No 61-3622св24), від 29 жовтня 2025 року у справі No 201/689/22 (провадження No 61-5309св25).

02 лютого 2026 року Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду розглядав касаційну скаргу АТ «Сенс Банк», що посилався на рішення суду, які містили правові висновки щодо застосування строку позовної давності до на вимоги про стягнення 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу.

З рештою, Верховний суд у постанові 02.02.26 р. (справа No 716/1842/24, провадження No 61-1735сво25) навів аргументи та скасував правову позицію щодо застосування до вищевказаних вимог строку позовної давності, тим самим усталивши правозастосування норми права.

Зокрема, Верховний Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, No 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі No 357/13500/18 (провадження No 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі No 466/3398/21 (провадження No 61-2058сво23)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Об'єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі No 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі No 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі No 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі No 519/2-5034/11).

Як Верховний Суд України, так і Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертали увагу, що інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання (див., зокрема, постанова Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року в справі No 6-113цс14, постанова Верховного Суду України від 11 березня 2015 року в справі No 6-126цс14, постанова Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі No 6-3019цс15, постанова Верховного Суду України від 30 березня 2016 року в справі No 5-86кз16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року в справі No 366/203/21 (провадження No 14-101цс22)).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі No 686/21962/15-ц (провадження No 14-16цс18)).

У цивільному законодавстві визначено об'єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги).

Позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України).

Об'єднана палата акцентує увагу на тому, що застосування пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України у постановах касаційного суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року в справі No 565/932/15-ц (провадження No 61-8379св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року в справі No 461/1492/15-ц (провадження No 61-16352св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі No 363/3965/15 (провадження No 61-11520св20), постанову Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі No 757/24677/18-ц (провадження No 61-5125св22), постанову Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2025 року в справі No 201/12587/21 (провадження No 61-6663св24), постанову Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2025 року в справі No 201/687/22 (провадження No 61-4575св24), постанову Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справа No 201/3716/13 (провадження No 61-1933св23), постанову Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2025 року в справі No 718/435/24 (провадження No 61-13609св24)) є однаковим, що свідчить про визначеність та передбачуваність судової практики щодо застосування цієї норми до вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу.

Правопорядок виключає застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів, щоб гарантувати їх збереження у довгостроковій перспективі та стимулювати довіру до банків. Тобто в основі виключення вимог вкладника із сфери дії позовної давності є політико-правовим.Цей «імунітет» має поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред'явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

На вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу позовна давність не поширюється відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання.

Із відповідним правовим висновком можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/133874717).