Право потерпілого на апеляційне оскарження вироку, винесеного на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним

20 лютого 2022 р.

Перелік суб'єктів, що мають право на подання апеляційної скарги, визначено ст. 393 КПК. Одночасно ст. 394 КПК передбачає особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень, зокрема, частиною 4 вказаної статті визначено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Проте, окрім норм п. 17 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24, ч. 4 ст. 394 КПК, які призначені гарантувати доступ до правосуддя, цей основоположний принцип верховенста права гарантує Конституція України ( п. 8 ч. 3 ст. 129).

Поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у главі 31 КПК (провадження в суді апеляційної інстанції), бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації. Забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи касацію.

Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, гарантє реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у главі 31 КПК, кореспондується із положеннями статті 24 КПК й розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень.

Відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та для звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу.

На цьому також нагоошує Верховний Суд України у своїй постанові від 3 березня 2016 року №5-347кс15.

Згідно з ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Частина 2 цієї статті передбачає, що права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 5 ст. 55 КПК за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Лише таким процесуальним рішенням слідого чи прокурора припиняється статус потерпілої особи, яка подала заяву про злочин щодо неї, під час якого їй заподіяно моральної, фізичної або майнової шкоди.

Таким чином, в кримінальному провадженні правом на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваними, наділена особа, яка отримала і має статус потерпілої в кримінальному провадженні згідно з приписами ст. 55 КПК і яка не надавала письмової згоди прокурору на укладання такої угоди, якщо прийняте рішення стосується її рав, свобод чи інтересів.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.0520 р. у справі № 539/3185/17