Оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС при примусовому виконанні судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні, здійснюється у порядку адміністративного судочинства

March 24, 2022

Відповідно до частини першої статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положеннями статті 173 КПК визначено, що у разі задоволення клопотання про арешт майна слідчий суддя, суд постановляє ухвалу не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено.

Згідно зі статтею 174 КПК підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Статтею 175 КПК визначено, що ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Відповідно до частини третьої статті 535 КПК у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

Таким чином, КПК урегульовано питання накладення слідчим суддею арешту на майно, а також оскарження ухвали слідчого судді про накладення такого арешту.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути скаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Отже, КПК передбачає можливість виконання судових рішень органами ДВС, однак не встановлює порядок оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень, прийнятих у кримінальному провадженні.

Натомість статтею 181 КАС (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 287 КАС у чинній редакції.

Таким чином, з урахуванням того, що КПК не передбачений порядок скарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС при примусовому виконанні судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні, учасники виконавчого провадження можуть оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність у порядку адміністративного судочинства.

Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 586/77/17, від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18, від 22 січня 2020 року у справі № 823/564/17.