Спілкуючись із водіями дуже часто чую нарікання на пішоходів, мовляв, “вибігають і перебігають” на пішоходах, створюючи небезпеку учасникам дорожнього руху. Можна вести довгі полеміки, наводячи власні аргументи, але важливим є закон і його застосування судоми.
Водії знають, що Правила дорожнього руху (надалі - ПДР) встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Пункт 12.3 ПДР вимагає від водія у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди вживати заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Відповідно, в разі настання ДТП за участю пішохода, суд досліджує чи є в діях водія відповідність даному пункту чи немає.
Стосовно пунктів 12.4 та 12.5 розділу 12 ПДР «Швидкість руху» - чи мало місце перевищення водієм швидкості руху, чи ні, то це технічна сторона питання, що повинна досліджуватися розрахунками з використанням спеціальних знань.
Суд дає оцінку діям водія, який керував джерелом підвищеної небезпеки, і розглядає питання з технічної точки зору, чи була у водія як учасника події, можливість уникнути цієї події.
Згідно з п.18.1 розд. 18 ПДР «Проїзд пішохідних переходів і зупинок транспортних засобів», то там чітко написано, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли ступили на перехід.
Якщо пішохід на вказаній ділянці дороги рухається по пішохідному переходу (у дозволеному місці), то водій, попереджений дорожніми знаками, повинен розуміти, що він наближається до пішохідного переходу, де можуть бути пішоходи, що вказано в п. 18.1. Не там, де він побачив пішоходів (пішохода), а де вони (він) можуть перебувати. Небезпека для водія виникає з моменту виходу пішохода на пішохідний перехід.
Але, перед тим як побачити пішоходів (пішохода), він бачить дорожній знак 5.38.1 і повинен як водій, котрий керує джерелом підвищеної небезпеки, розуміти, що хтось може вийти на пішохідний перехід.
Якби ж пішохід рухався в недозволеному місці, за межами пішохідного переходу, то, звичайно, цими односторонніми діями він став би себе в такі умови, за яких з його вини може виникнути дорожньо-транспортна пригода (ДТП).
Варто зазначити, що причина створення небезпеки для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити. Такої позиції дотримується Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, що викладена в постанові 03 червня 2025 року у справі № 348/713/21, провадження № 51-1628км25.
Визначальним фактором для встановлення відповідальності водія за наслідки ДТП є об'єктивна можливість виявити небезпеку й технічна можливість уникнути спричинення цих наслідків.
Як зазначає Верховний Суд у згаданій постанові суду, оскільки відповідно до пункту 4.16 ПДР пішохід має право, зокрема на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, то він має діяти згідно з пунктом 18.1 ПДР, який визначає, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Як бачимо, суд цілком однозначно вказує, що водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, підʼїжджаючи до пішохода, повинен припустити, що ним може рухатись пішохід, а тому повинен:
- їхати з дозволеною швидкістю
- переконатися у відсутності пішоходів
- бути готовим до гальмування та повної зупинки, в тому числі екстреної зупинки.
Більше того, проживаючи деякий час за межами України, можу з упевненістю сказати, що в більшості країн Європи діє правило, яке зобовʼязує водіїв зменшити швидкість (а в разі потреби зупинитися) перед кожним пішоходом ще до того, як пішохід на нього ступив. Як на мене, цілком обгрунтоване правило, яке усуває момент невизначеності для водія щодо майбутніх дій пішохода. Такі дії водія можуть вберегти життя та здоровʼя учасника дорожнього руху та уникнути можливих дорожньо-транспортних пригод.